Історія, що варта екранізації. Багато історій варті екранізації. Однак, ті в яких є розкопки, скарби, «есесівці» та невідомий кінець набагато більше притягують увагу і романтиків, і скептиків. Найвідоміші «кіношні» археологи Індіана Джонс та його батько добре знали, що Третьому Рейху було важливим все: і сучасне, і майбутнє, і звісно ж, минуле. Стівен Спілберг, створюючи свого героя, не був вже й таким далеким від історичної правди, адже реальні тогочасні німецькі археологи діяли практично так само, як у відомому кіно.
Ні для кого не було секретом, що фюрер, як і його найближче оточення, дуже шанували історію, зокрема, археологію, однак трактували її по-своєму. В 30-х та 40-х роках у Німеччині цими проблемами переймалося два відомства Оперативний штаб Розенберга та науково-дослідне товариство «Аненербе» під опікою Гімлера. Їхня дійльність, безперечно, потребує глибоко дослідження, оскільки час від часу з’являються різні, можливо, напівправдиві розповіді про їх розкопки в Європі, Африці, на Кавказі й в Україні.
Цікавий історичний сюжет був записаний свого часу одним із українських представників «фольксбунду» (О. Ломакіним), при обстеженні місць поховань військовополонених 1945-1948 років. Спілкуючись із етнічним поляком (Ян Слецький), життя якого після війни було пов’язане з відбудовою вугільної промисловості Донбасу, полтавський краєзнавець почув від нього «археологічну» історію, що нічим не гірша за відомі пригоди доктора Джонса.
За словами поляка, його саперний батальйон, перед Курською битвою був розміщений у селі Лазьки, недалеко від Більська. Вони будували фортифікаційні об’єкти, використовуючи для цього і вали великого городища. Їх частину постійно перевіряли, і тому вони не дуже здивувалися коли в другій половині липня 1943 року до них приїхали дві штабні машини у супроводі взводу солдат «СС», двох броньовиків та легкого танку.
Наступного ранку їх взвод посадили у вантажівку і вивезли в район урочища Скоробір, де передали у розпорядження полковника Шварцкнехта та майора Лібеца. Поруч були також і цивільні особи. Поляків використовували як землекопів на розкопках курганів. Курган розмічали на сектори, в якому працювало 4 людини. Ними керували «цивільні» - археологи.
Через п’ять години роботи полякам наказали вийти із ям, далі там працювали фахівці. Територія розкопок охоронялася «есесівцями» в радіусі 200 метрів. За місяць робіт ними було розкопано 24 кургани, після чого запаковані ящики завантажили у машини і під конвоєм відправили у Полтаву, де на вокзалі перевантажували у вагон.
Все здійснювалося поспіхом, оскільки в ту ніч був авіаналіт на місто. Майже на кінець робіт один з ящиків впав і розбився. Людей яких його не втримали одразу ж забрали «есесівці», а його вміст перенесли на брезент. Це були якісь не зрозумілі речі, а також вироби із кольорових металів. Після відправки поїзду, поляків відправили назад, далі на передову, у штрафну роту, згодом частина з них потрапила у полон та лишилася на Донбасі.
На цьому історія обривається. Наразі з її учасників нікого не має в живих. Куди вивезли ці речі не відомо, як не відомо і їхня культурна атрибуція. Однак таємниця нацистських розкопок у Більську ще далека від свого розкриття, та й хто знає, можливо вона і не остання, адже в тих місцях старі люди вряди-годи розповідають історії про розкопки в часи Другої світової війни.
Кандидат історичних наук
Юрій Пуголовок
Комментариев нет:
Отправить комментарий